Наприклад, власний гіркий досвід. У мене в маршрутці поцупили мобільний телефон: у тісноті зняли з кліпси, що кріпилася до штанів. Кліпса залишилася висіти на брюках, але вже без телефону. Звісно, я не помітив, коли і як це відбулося. Отож мусив звернутися до Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві – тобто в міліцію. Там усе виклав усно черговому лейтенанту. Він ніби з “моїх” слів склав заяву та запропонував підписати: мовляв, прочитав і з усім згоден. З огляду на мою втому та пізній час я природно не став читати й підписав.  Потім лейтенант з іронією заявив: “усе бросім і будемо всім РУВС іскать ваш мобільний!”. Я запитав, чи можу чимось допомогти розшукові. “Хіба що пачкою папера” – була його відповідь (справжній її зміст я зрозумів тільки потім).

Через кілька днів зателефонував співробітник Дніпровського РУВС і сказав щоб я під’їхав до нього з паспортом. У своєму кабінеті правоохоронець почав допитувати мене, буцімто щоб уточнити “деякі моменти”. Він задавав майже ті ж питання, що і той черговий лейтенант. Тільки з однією різницею – чому я вважаю що телефон украдений, а не зник за нез’ясованих обставин. Я знову пояснив, що аби зняти телефон треба натиснути на кнопку і повернути його на 90 градусів. Сам по собі він (мобільний) не зникне (чи тоді виходить якась містика). Дільничний знов якби з “моїх” слів записав і сказав, щоб я підписав пояснення. Я, знову не читаючи, підписав (а даремно).   Потім я поцікавився, що мені далі робити. “Нада ждать, так как ето глухоє дєло” – була відповідь. Я можу тільки догадуватися, що означала його відповідь – може як у творі Гоголя “Ревізор”? Я запитав, чи дійсно можна визначити, хто моїм телефоном користується за електронним номером (IMEI), що його має кожен мобільний апарат, а він (IMEI) у свою чергу фіксується в оператора стільникового зв’язку. Відповідь я не почув. Це ж питання я задав представникові оператора стільникового зв’язку й одержав відповідь “так”. Я зателефонував дільничному і проінформував, що технічно це можливо. Для цього потрібно, щоб співробітник правоохронних органів із запитом на бланку і з печаткою (цих же органів) звернувся до операторів. На, що дільничний відповів, що він це знає, але не буде цього робити, тому що не порушено ще кримінальну справу. Я здивувався – чому? Відповідь була дуже слизька – мовляв, є ще деякі моменти. Які? Мені не вдалося з’ясувати у телефонній розмові. Тоді я почав шукати зустрічі з міліціянтом, але в нього не було часу зі мною поговорити, а тим більше зустрітися через якусь особливу завантаженість.

І ось через три тижні (з моменту моєї заяви) мені надійшло повідомлення про відмову в порушенні справи. На якій підставі? Не знаю, а написано було: “... п 2; ст 6; КПК України”. Що це означає? Розшифровку я знайшов, порившись у законодавстві: “За відсутністю у діянні складу злочину”. Ну зовсім містика якась! Тільки я не вірю в містику. А ви вірите? Я вірю в мудрість твору “Ревізор”.

Якщо так справа стоїть з речами, які знайти порівняно просто, то що тоді робити, якщо вкрали документи чи гаманець? Не знаю, напевно не треба бути такими “ЛОХоватими”. Ну а якщо ж і правда – з ким не буває? То тоді можливо відповідь у “Ревізорі” Гоголя? Я думаю, що справа навіть і не в цьому. "А у чому?” – запитаєте ви. Так у тому, що напевно такі “глухарі” міліції не вигідні, адже вони всю статистику розкриття злочинів псуватимуть.

Але найдивовижніше – це брак паперу для написання відмовок, відписок і тому подібного, а також грошей. Тоді питання: куди діваються гроші платників податків – наші з вами гроші? Напевно зникають, позаяк у нас в країні крадіжок немає, тому що ніхто не краде, щоб не псувати статистику. Ту саму статистику для нас з вами, що ми називаємо ЛАПШОЮ. І дійсно, всюди тільки одна суцільна містика і все тут…

P. S. З кожним таким моментом починаєш розуміти дуже поширену в нашій країні – країні “бєспрєдєла” – фразу “Бандити в погонах”.